Це книжка про те, як народжується образ «відьми» і як через страх, вигнання та покарання проговорюється жінка, її знання і тіло.

У центрі дослідження — узагальнений образ: народна цілителька, «наречена диявола», жінка, що не підкорюється правилам. Мішле бачить у ній не загрозу, а відповідь на жорстокість інквізиції — фігуру спротиву, що уособлює витіснену народну пам’ять.

Цей текст поєднує історичне підґрунтя з поетичним спостереженням автора і перетворюється на чутливу розповідь про досвід, якому довго не давали слова. Його книжка читається як запізнілий гімн жінці, витісненому досвіду й темній стороні європейської культури.