Наші предки-язичники вірили, що на небесах живуть боги,  на землі з-поміж людей є герої, якими опікуються небожителі, а весь світ населений духами — добрими та злими. За їхніми уявленнями невидимі духи жили й порядкували в помешканні та на обійсті, у лісі, на луках та пасовищах, у криницях, водоймах, у хмарах. І таємничий світ Природи ставав їм ближчим, зрозумілішим. Та й усе навкруги, вважали вони, було живим: дерева, струмки, каміння, кожна травинка-билинка мали душу, думали й розмовляли, як люди. А з добрими сусідами завжди можна порозумітися. Боги ж стояли на чолі всього, від них залежало добро і зло, біль і радість. Не могла давня людина пояснити все те, не знала причин, от і придумала надприродну силу. Тому з  давніх міфів проросли казки про богів і богинь.