Роман складається з умоглядних діалогів, фактично філософських суперечок: Степана Бандери зі слідчим, який має більше приводів називатися русином, ніж його арештант; з привидом неупокоєного Яреми Вишневецького, що являється ліричному герою в польській тюрмі; з уявним Андрієм Мельником та Яковом Джугашвілі й Олегом Ольжичем… Наостанок — розмова-розповідь про особисту трагедію виконавця убивства Бандери та про те, що долі всіх сильних й одиноких дивним (чи звичним?) чином збігаються.

Крім «українця сучасного» існує «українець поза часом», який утілюється в різних постатях залежно від історичної доби. Якщо перший динамічний, то другий — незмінний, бо він суть, ідея та ідентичність. Тому ці розмови завжди внутрішні, це діалоги нашого вічного із сучасним, яке виростає з нього, направлені на пошук і ствердження «вічного українця» в собі…