Світ поезії Лесика Панасюка має чи не головну властивість — він тяглий, протяжний, зв’язаний. Це поезія, по якій мало не безпомилково можна визначити автора: наскрізна образність, впізнавана форма, притаманна навіть зовсім коротким віршам... Складається враження, що ми, читачі, просто проходимо по цьому світу далі за автором, роблячи відкриття разом із ним. Тобто цей світ поезії створила чиясь інша фантазія, нелюдська. І — чи не справжніший він за ту буденність, до якої навіть промовляти не хочеться? Тож «Справжнє яблуко» видається реальнішим навіть від справжнього яблука.