Я дуже люблю загадки, а ви? Наприклад: «Маленьке, чорненьке, не гавкає, не кусає, а в хату не пускає»? Що це? Замок! А ось іще: «Маленьке, чорненьке, гавкає-кусає, а в хату не пускає»? Це сусідська Жучка. Або: «Маленьке, чорненьке, не гавкає, не кусає, а хвостик як шило»? Це миша! Я цих загадок про «маленьке-чорненьке» ого скільки знаю! Але пластилінові загадки мені подобаються більше.

Це така невеличка синя книжечка з круглими кутиками і м’яка, мов подушечка. У ній усі малюнки зроблено з пластиліну, тому вона й пластилінова. Усі ті пластилінові штуки виліпила тьотя Аня Осадко, і віршики написала – загадки – до кожного малюнка. Мабуть, вона дуже мудра, якщо змогла одночасно й ліпити, і писати, – але тато каже, що так воно й було…