Про Зельду, дружину великого американського письменника Френсіса Скотта Фітцджеральда нам відомо тільки зі слів іншого великого американського письменника – Ернеста Гемінґвея. Він писав, що вона була психічно хворою і розпусною алкоголічкою, яка зруйнувала здоров’я і письменницьку кар’єру чоловіка. Дружини геніїв, справді, бувають різні. А що як у цій історії все було зовсім не так? Адже Зельда Сейр, дочка судді з Алабами, була талановитою й амбітною не менше, ніж її відомий чоловік. От тільки його дратували її мрії, її страждання – надихали, а удавана турбота про неї була виправданням його творчої бездіяльності. Скотт Фітцджеральд переводив її з однієї божевільні в іншу, ледве виділяючи їй гроші на утримання. Він писав з неї усіх своїх героїнь: поверхових, пристрасних, зламаних, а вона згадувала того французького льотчика, з яким жила у рибацькій хижці десь на Лазурному узбережжі: його відданість, кохання, його дитину, позбутися якої її змусив законний чоловік. Скотт витяг її, як безсоромну дівку, з тої хижки, з того літа, з того щастя. І тільки зараз, завдяки Жілеві Леруа, Зельда віднайшла свій голос, розповіла свою історію і принесла авторові Гонкурівську літературну премію.