«Післячорнобильська бібліотека» професорки Тамари Гундорової — один із центральних текстів українського літературознавства кількох останніх десятиліть.

У праці, жанр якої сама авторка визначає як розвідку з коментарем із «кінця постмодерну», літературу українського постмодернізму осмислено як простір мовних, тілесних, психологічних і геокультурних трансформацій, здійснюваних в ігровий спосіб, а його метафорою служить «післячорнобильська бібліотека» — набір текстів, топосів, цитат, дискурсів, сюжетів, імен та канонів, розгорнутих на зламі XX–ХХІ століть.

Післячорнобильський текст українського постмодернізму авторка тлумачить як карнавалізований і постапокаліптичний, а Чорнобиль — як слово-символ, що позначає стан присутности після травми. Ориґінальну концепцію постмодернізму у дослідженні зіперто на методології нуклеарної критики, адже для самої постмодерністської філософії постмодерн недвозначно асоціюється з ядерною епохою. Зрештою, обравши за оптику ситуацію «кінця постмодерну», авторка дістає змогу розгорнути, а почасти й скореґувати власне бачення постмодернізму в українській літературі.