Удень її ніхто не бачив. Вона — загадкова й невпізнана. Жінка-тінь. Жінка-привид. Жінка ночі. Її не знали в обличчя. Казали, що його в неї не було. І не було тіла. Тільки чорний плащ з капюшоном. Ніхто не знав, звідки вона взялася. Люди вірили чуткам, які пробуджували страх і сподівання, що, можливо, вдасться уникнути зустрічі з нею. Але не всім це вдавалось. Ті, кого вона зустрічала, панічно боялися згадувати пережите. Ніхто не розумів, про що мовчала нічна жінка, після зустрічі з якою жорстокі ставали смиренними, пияків відвертало від алкоголю, у байдужих пробуджувалася любов, жадібні соромилися своєї скнарості, пихаті ставали скромними, а блудниці кидалися відмолювати гріхи.

Вона з’являлася там, де її не чекали, і перед тими, хто того найбільше потребував. Вона була всюди, ніби читала чужі думки, бо жила в людській свідомості. Приходила, як неминучість, як прокляття, як вирок. Зненацька виринала перед очима, і тоді самотній подорожній відчував жах нічної зустрічі. Зникала раптово, як і з’являлась, лишаючи шанс на спасіння.