«Несвята Софія» розповідає про долю дивовижної жінки, яка ще з юності не захотіла миритися з відведеною їй роллю, та завдяки власному розумові, вроді й неймовірним збігам життєвих обставин зуміла піднятися зі соціального дна на найвищі щаблі аристократичної ієрархії своєї епохи. Вона була підданою трьох монархів, дружиною двох графів і коханкою багатьох видатних чоловіків останньої третини ХVIII — початку XIX століття, але завжди діяла лише на власний розсуд.

Разом із нею в романі постають двоє найкращих друзів — пан Ігнацій і пан Тадеуш — українець і поляк, православний і католик, простолюдин і шляхтич. Вони — наче Д’Артаньян і Казанова на службі польської корони, такі собі Джеймси Бонди галантного століття, воїни, авантюристи, дуелянти, гравці та ловеласи, а водночас — безстрашні міжнародні агенти останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, який символічно назвав їх пазурами Білого Орла — геральдичного символу Польщі.

Карколомна гонитва на конях, влучна стрільба з будь-якої зброї, відчайдушне фехтування, отрута, кинджал й любовна спокуса — усе це в ім’я кохання та відданості, заради порятунку життя близьких, а також на славу Батьківщини — Речі Посполитої, що тоді об’єднувала поляків, литовців та українців.

Атмосфера роману — це галантна епоха, освічені монархи, відчайдушні авантюристи, фатальні красуні й усюдисущі шпигуни. Бали, романи, адюльтери, дуелі, страти. Любов і війна, зради й подвиги, шляхетність і підлість.

Яскраві пейзажі України, мальовнича строкатість Константинополя, велична архітектура Варшави та Відня, залита світлом позолота палацових залів і безпросвітний морок катівень — на цьому тлі розгортаються захопливі перипетії відчайдушної і смертельно небезпечної боротьби агентів короля Речі Посполитої зі шпигунами імператриці Російської імперії, через які червоною ниткою проходить доля незвичайної жінки, яка просто мріяла бути щасливою.