Серед українських поетів початку ХХ століття було чимало яскравих особистостей, однак Богдан-Ігор Антонич (1907—1936) посідає особливе місце. Він був талановитим у всьому — малював, грав на скрипці, писав музику, а в історію мистецтв увійшов як поет, який збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, де переплітаються фантастичні та реалістичні мотиви. Світ, яким бачив його Антонич, видається унікальним і водночас зрозумілим.

Проживши всього 27 років, він встиг опублікувати лише три поетичні збірки, ще дві були надруковані вже після його смерті. За радянських часів Антонич був у списку заборонених поетів, інтерес до нього виник лише у 1960-х роках в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Зараз вірші митця перекладено багатьма мовами.