Іван Багряний (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін) — український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні.

Це видання містить три різні за жанром твори — драму, повість-вертеп і комедію-сатиру, які об’єднані однією ідеєю: показати гордість, стійкість та нескореність українців у буремних подіях ХХ століття. Іван Багряний пише про тих, хто, пройшовши через жахіття катівень НКВС, не зламався («Морітурі»), а також тих, хто, опинившись між фашизмом і більшовизмом, віддав своє життя за вільну Україну («Розгром», «Генерал»).