Фінальна частина Кіберпросторової трилогії Вільяма Ґібсона, «Мона Ліза стрімголов» (1988), знову звиває спільний сюжет із низки особистих історій. Донька боса якудза, колишній крадій, зірка симстиму та схожа на неї юна повія неочікувано для себе стають гвинтиками єдиного великого конфлікту, зустрічаючись із персонажами попередніх книг та допомагаючи тим завершити тривале протистояння з упертими примарами минулого.

Майстерний текст Ґібсона органічно поєднує скрупульозну детальність описів та проникливе дослідження характерів героїв, а також у властивій письменнику манері стирає межі між людським та надлюдським, даючи загубленим душам свій шанс на трансценденцію.