У диму без вогню, в густому тумані, що проступає між рядків цієї збірки, ввижається стежка, як шов між світами. Куди вона веде? У непросте минуле, що тамує свій біль у мистецтві, а чи в майбутнє, в яке (не)можливо повірити?

Ліричне «я» авторки постає на межі, на кордоні особистого й громадянського, між любов’ю й любов’ю, між світлом та темрявою (і невідомо, що є одним, а що — іншим). І ніяк не роздвоїтися, тільки обравши. А чи є взагалі вибір?