Усередині двадцятого століття Латвія була під окупацією тричі. Радянський Союз захопив її 1940 року, нацистська Німеччина — за рік, вигнавши Червону армію, а 1945-го радянські збройні сили повернулися, відгородивши Латвію від решти світу до 1991 року. Усі три окупації означали терор, арешти й жорстокі вбивства громадян. Тисячі людей депортували в найдальші куточки Радянського Союзу, в Сибір. Земля і народ Латвії були спустошені. Й усе це трапилося лише за 20 років після проголошення Латвією незалежності, яке подарувало надію і зростання.

Чи може врятуватися той, чию домівку знищили, а його ноги не призначені для довгої дороги, рот не видає ні звуку, і тільки сяють блискучі очі? Не може? Проте ведмедик Мік урятувався, витримав. Його примусили зануритись у найжахливішу темряву світу, пережити найнестерпніший холод, опинитися глибоко в лісі, де свистять кулі, — але він не зник, не загинув. Бо Мік знає: є той, хто думає про нього, пам’ятає. Є той, хто любить Міка, дуже любить. Ієва любить Міка.

І Латвія любить Міка. А Мік — Латвію. Свою етнічну батьківщину.

— Лауріс Ґундарс

This book was published with the support of the Latvian Literature platform

Ця книжка видана за підтримки латвійської літературної платформи

Ця книжка є доповненням до експозиції Музею окупації Латвії для відвідувачів з дітьми.