«Розп’яття і смерть є часто доказом слабости того, хто розпинає, і, навпаки, ствердженням та кінечною перемогою того, кого розпинають». Ці слова з повісті-вертепу «Розгром» можна взяти епіграфом до всіх чотирьох його творів, – повісті «Людина біжить над прірвою», п’єс «Морітурі», «Розгром» та «Генерал», вміщених у третій книзі Івана Багряного в серії «Класика української белетристики», що виходить у видавництві «Апріорі». Твори про події часів Другої світової війни, проте вельми актуальні нині, співзвучні нашому часові. Говорячи про ворогів України – як німецьких, так і російських фашистів, а також про свій народ – головна героїня «Розгрому» Ольга каже: «Вони хочуть робити собі впорскування життьового елексиру за наш рахунок, за рахунок молодих, але те, що історично вже має бути трупом, ніякий елексир не врятує. Вони йдуть по похилій у безвість. Ми ж йдем по верхобіжній до вершини. Нас можна тимчасово затримати, але ніколи не зіпхнути. Нас можна здесяткувати, але ніколи не винищити. Насможна стероризувати, але ніколи не зломити».