Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд, реалії: українське село 1920–1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова... Однак усе подано в геть незвичній перспективі.

Старенький Вавилон на Побужжі, селяни, які викопують під грушею колекцію старовинної зброї, місцевий філософ, який читає Платона й розповідає про таврів і скіфів, гойдалка, побудована агентом з продажу швейних машинок «Зінґер», щоб видати доньок заміж, цап Фабіян, що стає задом до розстрільної бригади — все це сплітається в химерний роман на тлі чорторию великої історії.