Джоан зі своїм чотирирічним сином залишилась ще на декілька хвилин у майже порожньому зоопарку: відвідувачі вже розійшлись, а вони, користуючись моментом, вирішили ще трохи: прогулятися. Однак те, що побачить жінка, наздоганяючи свого хлопчика вже біля виходу із зоопарку, змусить її чимдуж тікати назад із дитиною на руках. Цей жах триватиме аж три години. Три тодини немов у пастці дикого звіра, три години шаленого страху. три години як вічність.. Вони за крок від смертельної небезпеки.

Швидше. Швидше. Швидше. Це слово повторювалося в'ї голові. її ноги стукотіли по бетону в рити з ним.

(Джоан уявила собі, як чоловік із рушницею стежить за ними, робить перші кроки в їхньому напрямку, обминає басейн, усміхається на всю ширину рота. Вона уявила, як він набирає швидкість.

Вона не втрималася, подивилася через плече й не побачила нікого, але вона не могла подивитися добре, бо не хотіла сповільнювати ходу.

— Чаго ми біжимо? — запитав Лінкольн.

— Я скажу тобі, — промовила вона (й довелося знову вдихнути

повітря), — через хвилину.