Премії Locus i Hugo за найкращу фентезі-повість

«Колючий живопліт» Т. Кінгфішер — це не про принцес, які чекають на порятунок.

Це історія про охоронницю на межі двох світів і про те, що не всі прокляття треба знімати.

У цьому темному переосмисленні «Приспаної красуні» добро і зло міняються місцями, краса не має нічого спільного із зовнішністю, а самотність може тривати століттями.

Жабуню викрали з рідного дому майже одразу після народження. Вона не знала рідних батьків, але не була обділена любов’ю, зростаючи у світі фейрі разом з болотяними духами. Коли Жабуні виповнилося п’ятнадцять, її почали готувати до повернення в людський світ. Вона мала стати хрещеною доньки короля і наділити її даром. Нічого складного нібито, але навіть роки навчання не зробили із Жабуні справжню фейрі, і все пішло не за планом…

Два століття по тому біля височенного живоплоту — з терням як леза мечів і стеблами завтовшки з людське стегно — зупинився самотній лицар. Він читав у книжках історію про зачаровану принцесу у вежі, але в ній не було ні слова про Жабуню, яка багато років охороняє це прокляте місце.