«Найстрашніше – прокинутись вранці і не почути співу птахів за вікном. Історія людства закінчиться трохи пізніше, ніж історія звірів, птахів та комах, та й то вже будуть не зовсім люди», – розмірковує лауреат Шевченківської премії Галина Пагутяк у новій повісті-есею «Хроніка зниклого міста». Вона шукає сліди знищеного міста Соколіва над Стриєм, називає імена його мешканців, щоб помолитися за кожного з них, і як українка й патріотка свого краю намагається провести для сучасного читача урок історії: показати, що у зниклому місті жили, крім українців, інші народи, і їхні культури впливали одна на одну, і що сучасний погляд на міжетнічні стосунки повинен бути виважений.

А ще вона розмірковує над тим, як разом із містом зникають його птахи. пошуки зниклого міста Соколіва в Україні плавно переходять у пошуки зниклого міста Кеніґсберґа у романі «Сни Юлії і Германа», а завершують їх духовні митарства сучасної людини, відображені у філософській повісті «Бесіди з Перевізником».