Самотність і відчуженість, які Франц Кафка відчував у своєму житті, можливо, й змусили його писати щоденник. Він розпочав його 1910 року і вів — іноді з тривалими перервами — до 1923-го. Це довга розповідь про себе, про власні переживання; про ненависну, стомливу службу, яка дає засоби до існування й водночас виснажує його; про початок Першої світової війни і про загальну мобілізацію; роздуми про літературу, в яких письменник подеколи виступає рецензентом власних творів. Також у щоденнику Кафка занотовує свої літературні задуми й початки оповідань, що спадають йому на думку; спостереження, в яких чітко проступає туга з приводу поразок Австрії і прозирає чорна безодня відчаю дуже самотньої людини.