Алексіс Спенсер завжди використовує надихаючі висловлювання, щоб виправдати власні невдачі та недоліки. Її найближчі друзі — далекий спогад, а борги за коледж все такі ж великі, як і в день її від’їзду, — але «що буде, те й буде».

Однак, коли в один день Алексіс втрачає роботу та стосунки, не знаходиться достатньо дієвого висловлювання, щоб допомогти їй упоратися з цим. Як завжди, вона звинувачує у своїх проблемах весь світ, включно з собою колишньою, яка мала б більше старатися. Жаліючи себе, Алексіс знаходить пляшку горілки з часів коледжу, напивається та втрачає свідомість. Та цього разу вона прокидається не вдома — і навіть не в своєму місті. Насправді, вона навіть не у тому самому році.