Мене звуть Ян Айкращий.

І я в усьому найкращий — таких, як я, одиниці на сотню.

Я народився й ріс у заможній турботливій родині, а ще я — красунчик, тож не дивно, що всі мені заздрять.

Я біжу без упину вперед — до світлого майбутнього.

Однак нещодавно я зустрів у парку атракціонів фокусника. “Такий старий, а займається бозна-чим… Така вбогість! Як він заробляє на життя? Він лише марнує свій час”, — думав я, однак…

Кожен його жест, порух, вираз обличчя, слово не йдуть із голови.

Невже фокусник — настільки жалюгідна професія? Якщо замислитися, бути фокусником — нічим не гірше, ніж бути суддею, прокурором чи адвокатом.

Хіба ні? Чи це в мене проблеми з головою?